Баннер
Головна Анотація
«Герой у документальному кіно»

Посібник, адресований студентам вищих навчальних закладів кінематографічного спрямування та факультетів тележурналістики, репортажу,тощо.

У десятьох розділах книги автор оповідає про різні періоди роботи над документальнимі фільмами, на підставі власних стрічок аналізує роботу режисера на знімальному майданчику та ділиться досвідом співпраці режисера з героями документальних фільмів. Книгу можна використовувати як підручник, а також вона буде корисною для всіх, хто цікавиться документальним кіно.

Переклад з польської: Олена Бабій, Тетяна Артушевська

Права до видання надані видавництвом Державної вищої школи кіно, телебачення і театру у Лодзі за підтримки Польського Інституту у Києві.
Українське видання здійснене громадською організацією “Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв” спільно із кінокомпанією “МаГіКа-фільм” за підтримки Польського Інституту у Києві.
Харків, 2016 рік, 104 стор.

«Я роблю фільми, щоб принести радість іншим», - каже режисер Яцек Блавут у своїй книзі «Герой у документальному кіно». 23 квітня у Києві він особисто  презентував її під час Книжкового Арсеналу. Це була відкрита розмова класика польського кіно та програмного директора фестивалю й продюсера Геннадія Кофмана про їхній багаторічний досвід у документалістиці і про те, яким чином режисерові вдається відкрити унікальний світ своїх героїв. Модерувала розмову письменниця Ксенія Харченко. Захід відбувався спільно з Польським Інститутом в Києві. У своєму блозі Геннадій Кофман розповідає, що саме вирізняє фільми польського документаліста. 

Фільми Яцека Блавута можна з легкістю розпізнати з перших кадрів. Ні, це не набір штампів або якихось властивих багатьом режисерам обов'язкових прийомів. Це унікальний світ його героїв, який йому вдається роздивитися й, щонайголовніше, передати в кожному своєму фільмі.

Однак відгадка цього феномена, напевно, у тім, що для Блавута час – наймогутніша сила документального фільму. Тільки час дає можливість побачити будь-які речі з незвичної перспективи, відкрити щось абсолютно нове. Блавут не поспішає вмикати камеру. «У документальному кіно ти швидше психолог, аніж режисер. Потрібно відчувати людину, а ще мати інтуїцію», – каже Яцек.

Колись відмовившись від кар'єри успішного оператора ігрового кіно, устигши попрацювати з такими метрами, як Кесльовський (Декалог Х), Яцек повністю присвятив себе документальним героям. З кожним він проживає певний період свого життя. Так було й з молодим рецидивістом Робертом з «Born Dead», якого Яцек побачив через прочинені двері в'язниці та відчув у ньому свого героя. «У кожного з нас є погані й хороші якості. Але навіщо показувати погані. Я хотів дати йому сміливості та бажання стати кращим». І це вдалося.

У 2006-му фільм «Born Dead» отримав одну з перших нагород фестивалю Docudays UA. У 2010-му ми показували обрану ретроспективу фільмів Я. Блавута – члена журі Docudays UA. Тоді під час майстер-класу Я. Блавут уперше озвучив глядачеві свій декалог – 10 правил роботи з героєм документального фільму, що завершують його книгу. Але це не ті заповіді, які так люблять наводити всілякі гуру, обіцяючи вам найуспішніші сценарії або найкасовіші фільми. Для мене це радше 10 сходинок на шляху до героя.

Однак, можливо, фільми учнів Яцека Блавута можна так само з легкістю розпізнати, як і створені ним кінострічки. Є в польському кіно термін, який мені дуже подобається, - артистичний опікун. Ні, тут не підійде наш відповідник – художній керівник або майстер. Саме – опікун. І саме – артистичний.

А в конкурсі Docudays 2016-го був фільм «Аліса в країні війни». І я запитав режисерів Алісу Коваленко й Любу Дуракову про їхнього Блавута: «Яцек Блавут розповідав нам, що в польській кіношколі він любить працювати з «кошиком для сміття», куди інші викладачі викидають студентські роботи, що не вдалися. Саме тоді настає час Яцека, він шукає й дістає «кошика» цінне, і так робить зі студентами фільми. І в наш фільм Яцек повірив першим і допоміг нам створити команду з режисера й асистента монтажу, звукорежисера, менеджера й продюсера, які теж повірили й полюбили наш фільм». 

Пропонуємо уривок з книги Яцека Блавута «Герой у документальному кіно»

«Режисура» в документальному кіно, навіть якщо це лише розмова, не полягає у задаванні конкретних запитань, а в способі їх задавання. Я починаю запитувати швидше або повільніше, задаючи ритм, силу, температуру відповіді. Ми навіть не усвідомлюємо цього, але часом підсвідомо впливаємо на те, у який бік рухаємось. Це все дуже суб’єктивне. Хоч і діє безсвідомо. Я про це не думаю. Щоб щось звучало динамічно, цікаво чи емоційно, то на перший план природно виходить і сила предмету, яка підкреслює ситуацію, але все залежить від людини. З одним героєм цього можна легше досягнути, з іншим – значно важче.
І тоді можна просуватися щоразу вище, підніматися на все вищі поверхи. Але потрібно усвідомлювати, що можна перейти межу. Адже для кожного існує ця межа. Одному здається: ще нічого поганого не станеться, але вже сталося. А дехто не рухається далі, оскільки боїться навіть наближатися до цієї межі. Кожна людина – інакша, кожна має інші почуття, і це прекрасно, бо саме у фільмах видно, що кожен по іншому сприймає і відчуває. Я не усвідомлював, наскільки одна і та ж сама річ може мати різні значення для людей, та сама сцена чи той самий фільм. Є сцени, до яких хтось ставиться байдуже, а хтось на них плаче. От настільки ми різні. Тому ніколи не варто перейматись тим, що декілька осіб скаже, що їм щось там не подобається, або вони не відчувають цього, – це нічого не означає, бо прийдуть наступні і скажуть, що зворушені, як ніколи у житті. Слід слухати себе, лише те, що відчуваєш, з повагою розмовляти з самим собою, не обманюватись, не робити чогось на догоду чи щось гарантованим. Робити лише своє. Чути себе, говорити від себе... 

Догми, або Що для мене найважливіше

1. Не берусь за тему або героя, якщо вони мене не цікавлять.

2. Виймаю камеру лише тоді, коли відчуваю, що маю на це згоду героя фільму.

3. Не покращую світ за його рахунок.

4. Намагаюся бути делікатним.

5. Щоб щось отримати, маю також багато дати.

6. Намагаюся бути терплячим.

7. Виключаю камеру, коли відчуваю, що ситуація стає для героя незручною.

8. Не зловживаю довірою героя.

9. Думаю про те, що з ним відбудеться після фільму.

10. Я роблю фільми, щоб принести радість іншим.